Години над книгою
Тисячі років живе секвойя; кажуть, іще ніхто не бачив, як вона вмирала: у світі дерев вона безсмертна.
Секвойя людського світу – книга. А може, краще назвати її феніксом? Вона також оживає із попелу. Її безсмертя надійніше.
Та якщо книга безсмертніша, ній най довговічніші і наймогутніші дерева, то, певне, тому, що її живить джерело, живлющій силі якого можуть позаздрити Сонце і Земля, хоч воно ними і створене. Ім’я цього джерела – людський дух. Або – людська самовідданість. Його називають вищим божеством. Поряд з ним не повинно бути ніякого божества.
Завдяки цьому вищому божеству книга стала живою, безсмертною реальністю людського світу: може зруйнуватися камінь з первісними письменами, зітліти пергамент і шкіра – думки і почуття, висловлені в них, переходять навічно в людську пам’ять, з ними народжуються нові покоління...
Про людину можна часто судити по тому, як вона бере до рук нову або рідкісну книгу: по-дитячому обережно, немов боячись обсипати пилок з її ніжно-райдужних крил, чи недбало-впевнено, як беруть не живу істоту, а річ.
Коли ти розкриваєш книгу, народжується диво спілкування, яке безмірно розширює твоє життя, робить його безмежно великим – морем, коду, як кораблі, випливають віки і долі. Книжка, наче іскра, з’єднує два світи: “було” і “буде”. І ти сам – ця іскра, коли читаєш...
Години над книгою – кращі години. Вони поглиблюють любов до людини, віру в її серце і розум, насичують моральною силою. Через те, щоб уміти добре діяти в світі, олюднювати його все більше, треба вміти добре читати. Великі люди були і великими читачами. Їх спілкування з книжкою не менш змістовне, ніж спілкування Антея з землею.
Години над книжкою: вони будуть чекати нас після документальної розповіді про сучасників, роздумів про сучасне і майбутнє, полемічних міркувань та гри фантазії. Мені б хотілося, щоб сьогоднішнє, навіть те, що відбувається в цю мить, що вислизає іноді в ритмі життя, висвітлювалось і збільшувалось у широкій тіні того, що було, опромінюючи напливом те, що буде. По-моєму, це і відповідає сучасному баченню світу.
Не один рік мене непокоїть думка, чому підлітки з таким небажанням читають цікаві книжки – наукові, художні, чому їх захоплює лише кіно, комп’ютери, дискотеки. Підлітки часто не знають, що таке справжнє читання – вдумливе проникнення в зміст прочитаного, гра розумових сил, насолода художніми цінностями. Одна з причин духовної порожнечі – відсутність справжнього читання, яке захоплює розум і серце, викликає роздуми про навколишній світ і про самого себе, примушує вдивлятися, вдумуватися в складності людської душі, думати про свою долю, про майбутнє. Як зробити розумову і хорошу книжку засобом самовиховання? Як добиватися, щоб учня приваблювали не тільки магнітофон і відео, не тільки танцювальний майданчик і кіно, а й розумні, хороші книжки? Підлітків треба вчити читати!
Море книжок оточує учня, їх багато тисяч. Одні з них абсолютно нейтральні – в них немає нічого ні для розуму, ні для серця. Інші – просто шкідливі. Доведено, що найстаранніший читач за все своє життя може прочитати не більше двох тисяч книжок. Як вимогливо і суворо треб добирати ці книжки, як уміло показувати юнацтву шлях до них. Раніше ніж підліток знайде книжку, читання якої стає цілим етапом, ніби поворотним пунктом у його житті, з кожним треба говорити окремо. Це нелегка справа. Не можна чекати зустрічі підлітка з “його” книжкою, треба намагатися розкрити її справжню красу – лише тобі відбудеться ця зустріч.
Вивчаючи інтереси, схильності, здібності підлітків, педагоги радять їм читати науково-популярну літературу. Головне в тому, щоб читання поступово стало інтелектуальною потребою, пробуджувало почуття радості пізнання. Саме в години читання улюбленої книжки, захоплюючись морально високим і благородним, підліток щодалі більше пізнає себе, усвідомлює себе як активну творчу силу. І коли бачимо, що життєрадісний, веселий, безтурботний підліток, відомий у шкільному колективі своїми дотепними витівками, підліток, який сам ніколи не знав, щỏ він зробить через хвилину і навіть через секунду; підліток, який ніколи не замислювався, щỏ звідки береться, і дивиться на батька-матір як на джерело своїх радощів і втіх, – коли бачимо, що цей підліток став раптом задумливим, що він, схилившись над книжкою, вже не тільки читає, а й думає про себе; коли стає ясно, що в кожній людині, з якою стикається підліток у повсякденному житті, він бачить, відкриває щось нове й нове і щоразу, вражений цим новим, пильно, вдумливо, допитливо вдивляється в людину, – якщо все це відбувається, треба радіти: значить, почалася внутрішня духовна діяльність, на яку ми так довго сподівалися, якої ми так довго чекали...
Книжка виховує тільки тоді, коли в духовному житті учня є й інші яскраві, хвилюючі сторінки – насамперед праця, тобто та віддача духовних сил в ім’я високих цілей, без якої читання стає лише заняттям, що заповнює вільний час. Але важко доводиться книжці змагатися з цікавішими і, можна сказати, простішими стежками пізнання та самопізнання, бо дивитись фільм – це передусім втіха, задоволення, а читати книжку – насамперед труд, і нерідко труд напружений, нелегкий, а якщо читання хорошої книги увійшло глибоко в духовний світ учня, то воно стає творчістю, самовихованням.
З тривогою доводиться спостерігати, як книжку витісняють телевізор, комп’ютер, DVD, вона відходить на друге місце. Хоч і не дивно, але це так: великим лихом стає безкнижність: книжки на полицях бібліотек є, але вони мало читаються, стоять, мов сплячі велетні... а школяр, буває, не знає іншого читання, крім читання підручника.
Що особливо турбує, так це те, щоб книжка залишалась і завжди була провідною силою виховання, щоб найголовнішою духовною потребою людини було читання. Тільки книжка перетворить подив у допитливість. Тільки читання відкриває перед людиною розкіш інтелектуального життя. Від того, як та що читає людина в роки отроцтва і ранньої юності, залежить становлення в ній мислителя-трудівника. Якщо ж школяр вчить уроки тільки по підручнику, якщо цим обмежується його навчання, розумове життя його вбоге й обмежене. Як великого лиха слід боятися, щоб розумові сили підлітка, юнака йшли тільки на запам’ятовування, заучування. Читання з потреби думати – головна умова розвитку розумових здібностей. У читанні з потреби думати, дізнаватися, дивуватися величі та силі розуму – ось де смисл інтелектуального життя особистості.
У наші дні підлітків і юнацтво оточує багатий світ розваг. Приємно пограти в футбол чи баскетбол, послухати магнітофон, подивитись кіно. Приємно просто побайдикувати – і це треба. Та коли такі втіхи поглинуть усі духовні сили людини, вона виросте убогою і спустошеною. Багатство втіх – дуже важлива і складна проблема. Та найголовніше тут ось що: в роки дитинства, отроцтва, ранньої юності в духовному світі людини має утвердитися стійке переживання привабливості найбільшої втіхи – читання, щасливих годин самотності над хорошою, цікавою і потрібною книжкою. Ніякі інші втіхи не можуть зрівнятися з розкішшю думки, з радістю життя в світі книжок.