Літературне коло Чорнобиль
Тема. «Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин, як тяжко, як тужно моєму народу болить!» (Поетичне коло).
Мета: розширити знання учнів про трагічну сторінку в історії України – Чорнобильську катастрофу;
виховувати почуття сприймання чужого болю як свого, загальнонародного горя, як особистого, почуття любові до людини, до землі, до держави.
Обладнання: ілюстрації, свічка пам’яті, мультимедійний проект.
Чорнобиль – тільки лиш маленька віха
Загрозливої для людей біди,
Він є відлунням ядерного віку
Й, можливо, в нім майбутнього сліди.
Учитель. Спочатку з’являється заграва. Вона росте, розгоряється, і ось уже сліпучо-біла лавина котиться до міста. Вогонь охоплює будинки, вулиці, спалахують автомобілі. Дерева чомусь займаються швидко, як свічки, хоча зараз розпал весни… Вогняна лавина котиться містом. Залишається лише потріскана, наче в зморшках, земля. Страхіття це сталося 26 квітня 1986 року.
Звучить мелодія.
Учень. 26 квітня. В ніч із забуття
Йде страшне створіння – атомне дитя.
Суть його безкровна і зіниць нема,
І уста безмовні, і душа німа.
Вирвавшись на волю з мороку ночей,
Вже калічить долі і батьків, й дітей.
Виродок – створіння ціль страшну таїть,
Поглина сумління, душі нам двоїть.
Простяга до серця щупальця страшні
І вселяє муки, муки неземні!
Присипляє мозок посвистом глухим,
Стронцієву дозу сипле, наче дим.
26 квітня! Люди не проспіть!
Атомне століття раною горить.
Кличе кожне серце стати з злом на прю,
Щоб зустріли внуки вранішню зорю! К. Лазаренко
Учитель. Ми знову і знову повертаємося до цієї сумної дати. Ще у минулому році, готуючись до 25-річниці трагедії на ЧАЕС, педагогічний та учнівський колективи розпочали роботу над проектом «Чорнобиль не має минулого часу». Це вилилась у створення екскурсії, спорудженні пам’ятного знака, посадці алеї слави. А наша робота вилилась у поетичне коло «Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин, як тяжко, як тужно моєму народу болить!».
Письменники ніколи не стояли осторонь злободенних тем та проблем, тому на цю страшну трагедію відгукнулися: В. Яворівський – «Марія з полином у кінці століття», Ю. Щербак – документальна повість «Чорнобиль», Д. Павличко – поезія «Листок», Б. Олійник – поема «Сім», М. Луків – поема «Біль і пам’ять», М.Сингаївський – «Обпалена мужність», Л. Горлач – поема «Зона», С. Йовенко – поема «Вибух», І. Драч – «Чорнобильська Мадонна».
Тож хай у нашому поетичному колі звучить поезія, проза, пісня вдячності тим, хто рятував наш край у ті жахливі дні, і горить свічка пам’яті.
Запалюємо свічку.
«Знак біди»
Слова Михайла Ткача, музика Олександра Осадчого
Учень. Чорнобиль став зловісним знаком щонайсильніших саморуйнівних дій людини, найдраматичнішою поразкою в її такому нерозумному протиборстві з природою. З’явившись під знаком біблійної «зірки Полин», той Чорний Чорнобиль став якщо не розплатою, то найсерйознішою пересторогою нашому варварству та легковажності.
Учень. Подією в літературі стала поема Бориса Олійника «Сім», яку присвячено пам’яті відважних пожежних, що самовіддано вступили у боротьбу зі смертю. «Де ви тепер, матерів своїх діти, коливаєте сон», – запитує поет, і «мов з козацького реєстру вичитуємо імена сміливців: Віктор Миколайович Кібенок, Микола Васильович Ващук, Василь Іванович Ігнатенко, Микола Іванович Титенок, Володимир Іванович Тишура, Володимир Павлович Правик, Леонід Петрович Телятников».
Учень. Ті, що згоріли в огні
В перші хвилини двобою,
Землю прикрили собою,
Як наші батьки на війні.
Не залишили пости,
Мужньо стояли на герці.
Пам’ятник вознести
Їм треба у кожному серці.
Безумство хоробрих –
Життя за життя,
Щоб тільки лишилися
Мати й дитя.
Не всі виживають,
Та житиме світ –
І спів материнства,
І день – первоцвіт,
А думка людська
Пам’ятатиме вас,
А пам'ять людська
Повертатиме вас.
Безумство хоробрих –
Де вічність і мить,
Де згасли для вас
І життя, і блакить.
Учень. Коли молоді вогнеборці, котрі першими вийшли на лінію вогню, отримавши смертельну дозу радіації, були ще живими, журналісти запитували у них: «У вас була можливість повернутися? Ви могли відступити?»
Так, у даній ситуації вони могли тимчасово відійти до підходу підкріплення. Та про це ніхто з пожежних навіть і не подумав, тому що вони – воїни, ступили в смертельний бій з вогнем та радіацією не за наказом командира, а за велінням совісті.
Учень. Душевні, добрі, сильні, вперті –
Змогли стихію подолать.
Кому прийшлось назавтра вмерти,
Комусь – ще довго помирать.
Бій без траншей і без окопів…
Він увійшов у пам'ять літ.
Спасли чорнобильці Європу,
А, може, цілий світ…
Біду небачену зуміли
Від долі людства відвести,
А на чорнобильських могилах
Бузмовні виросли хрести. Антон Лісовський
Учень. У важких умовах вдалося загасити пожежу, попередити її розповсюдження на інші енергоблоки… Суворий екзамен тримали не тільки пожежні, а й транспортники, будівельники, медики, спеціальні частини хімзахисту, вертольотники, підрозділи охорони міліції. Усі діяли героїчно, самовіддано.
Учень. Наша доля, наше горе,
Біль пекучий – чорний біль.
Сліз велике Чорне море!
Чорнобиль.
Чорний квітень, чорні квіти,
Чорна вранішня зоря…
Не пішли до школи діти.
Ой біда!
Не на рік, і не на десять,
Не на вік, а навіки
Погоріли білі весни,
Мов граки.
Допоможи нам, Божа Мати!
Дай терпіння і зусиль,
Щоб забути, щоб не знати –
Чорнобиль. М. Сапожник
Учень. Люди виїжджали із Прип’яті з надією на повернення, не знаючи ще, що більше ніколи не повернуться до рідних домівок.
…Йдуть колони, колони, колони…
Розминаються. Повні-порожні,
Незбагнення процесів болю.
У автобусах тих подорожні
Йдуть, наче із долі в недолю. –
На вокзали, в лікарні, у безвість…
Із Чорнобиля, з Прип’яті, звідки?
Розтривожено вуликів безліч –
Невидимого стишені свідки. С. Йовенко
Учень. Наша пам'ять і пам'ять багатьох наступних поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому й неживому.
Чорнобильське лихо… Радіація… Радіонукліди… Скільки біди внесли ці слова у наше життя! З’явилися нові тривоги, і головна з них – майбутнє нашої планети. Біда причаїлась скрізь; і у ґрунті, й у воді, у повітрі, у їжі.
Учень. Поля і луки, ліси й озера, річки й ставки Чорнобильщини тяжко уражені невідомою чорною хворобою. Дичавіє земля, хоча ще квітують і родять сади. Ніхто не споживає тих гірких плодів, ніхто не йде до лісу за його цілющими дарами. Чорний круг невідомо скільки років залишиться незагоєною раною на лоні природи, закарбується у серцях людей, які покинули рідні домівки, обжиті, влаштовані місця, могили своїх батьків.
Учень. Калинові гаї,
Які тепер сумні ви!
А де веселі співи?
Ішла колись весна
Квітучими гаями
З веселкою над ними…
А де ж тепер вона?
Калинові гаї,
Які ви невеселі!
Тут навіть солов’ї
Змінили свої трелі.
Метелику білий, не лети
В той бік, адже там Чорнобиль!
Бо так не доб’єшся мети,
Лиш наберешся хвороби. Д. Білоус
Учень. Став край наш зоною, де атом
Людськії долі обпалив.
Хоч можна тут перебувати,
А жити й Бог сам не велів. А. Лісовський
«Чорнобильські хати» виконують учні
Слова М. Грабовського, музика Ю. Васильківського
Порожні хати, всохлі вишні
Закляк колодязь у дворі –
За що карає нас Всевишній
Промінням чорної зорі.
Повзе прокляття по оселях,
І нищить землю навкруги.
Радіаційна його челядь
Збирає по хатах борги.
Приспів:
Чорнобильські хати, чорнобильські хати,
Вдивляється в небо заплакана мати.
Чорнобильські хати, чорнобильські хати,
Вам випала доля пустими стояти.
Хто винен стронцію сліпому?
Чим завинили ми, кому
Тому реакторові злому
Чи може Богу Самому.
О, збав, Господь, від кари тої,
Страшенне вогнище згаси.
Та зерна істини святої
До нас, до грішних донеси.
Приспів:
І день, і ніч – двадцяте літо
Усе кружля пекельний птах.
Мовчазно горбляться могили
В старих, покинутих хрестах.
Учень. Що трапилось, мій краю?
Не чути вже твоїх пісень.
В садочках дітвора не грає,
Все більш пустих стає осель.
Крило Чорнобиля накрило
Домівки, луки і ліси.
Блищить ота підступна сила
У краплях досвітньої роси.
Та не корились ми ніколи,
І м’яла ж терниця не раз.
Іще нам усміхнеться доля,
Я вірю в той прийдешній час. А. Іваненко
Учень. Офіційна довідка на середину травня 1986 року. Із зони вивезено понад 90 тисяч жителів; загублено 48 тисяч гектарів земельних угідь; виведено із ладу 14 підприємств, 15 будівельних організацій; втрачено 900 тисяч квадратних метрів житла, 10 400 приватних будинків.
Через майже 26 років після аварії Чорнобильська зона стала унікальним природним заповідником. Сюди повертаються рідкісні тварини. Чорнобильська зона вже не є закритим об’єктом, іноземним туристам дозволено фотографувати на тлі саркофагу, відвідувати мертве місто Прип’ять, околиці рудого лісу.
- Як ви вважаєте, чи доцільно проводити екскурсії, фотографуватися, відвідувати ті місця?
Учень. Людство прагне Всесвіт осягнути
І себе у ньому зрозуміть,
А тривожне «бути чи не бути?»
Страшно над планетою висить.
На землі, у домі вселюдському
Протиріч і негараздів – тьма.
Будьмо, люди, обережні в ньому,
Іншого життя у нас – нема.
Прилетіли птахи навесні,
Натомили у польоті крила.
Знову чути щебет і пісні,
І тривоги стримати несила.
Чи безпечні пущі і ліси,
Чи немає для життя загрози?
Слухаю пташині голоси,
А на очі напливають сльози. Микола Луків
Учень. 300 літ поволеньки пролине –
Стронцій розпадеться і помре –
На новому полі неодмінно
Час його, мов попіл, приоре,
Час очистить Прип’ять незглибинну,
Оживуть і луки і сади,
Та Чорнобиль вічно берегтиме
Хрест своєї чорної біди. І. Гнатюк
Учень. Хай стане мир міцніший у стократ,
Хай над землею чисте небо буде.
Чорнобиль – попередження, набат,
Його уроків людство не забуде!
Заключна пісня «Весна у Чорнобилі»
Слова Микола Грабовський, Музика В’ячеслав Кукоба
Іде весна розбуджена і знов
В Чорнобиль теплий квітень завітав,
Живе земля у шепоті дібров,
Сторінку ще одну перегорта.
Приспів:
А на Поліссі знов черешні зацвітуть,
А над Поліссям знов журавлі летять,
Чорнобильську весну на крилах несуть,
Ясні зірки над Прип'яттю горять.
Несе весна закоханим любов,
А на Полісся – спогади сумні,
Летить до неба сила молитов
І дзвін лунає тужний в далині.
Приспів.
Цвіте і землю радує весна,
Неначе не було в житті біди.
Та, мабуть, не зітре уже вона
Із пам'яті трагедії сліди.