Тема. Урок позакласного читання. Письменники української діаспори. Олександр Олесь.

                   Мета: ознайомити учнів із творами письменників української діаспори;

виховувати любов до нашої Батьківщини, рідного слова;

удосконалювати навички виразного читання поезій.

Обладнання: портрет та вибрані твори Олександра Олеся, малюнки до поетичних творів О. Олеся, карта світу.

                   Тип уроку: літературне кафе.

                            

                                                            Розігнала доля нас по світу,

                                                            Як той вітер листя восени...

Роман Купчинський

 

Хід уроку.

 

І. Оголошення теми та завдань уроку.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів.

План

1.     Відлітають у вирій журавлі.

2.     Серед краси природи минало дитинство О. Олеся.

3.     Олександр Олесь і Дергачівщина.

4.     Поетичний дарунок синові.

5.     Еміграція.

6.     “Весною дише від сих віршів”.

ІІІ. Основний зміст уроку.

Учитель (під “Місячну сонату”). Відлітали у вирій журавлі... Відлітали, щоб більше не повернутися. Безмірна туга і печаль розносилась по світу від того журавлиного плачу.

         І ось уже століття цьому, здається, безконечному, вічному пташиному лету, а серце зранене щемить, тужить; скочується пекуча сльоза скорботи у роз’ятрене тіло матері України. Для неї однаково дорогі її діти, де б не жили... Як осягнути її, нашу і їхню тугу? Одиниці виміру такої немає...

         Хто ж є ті журавлі, що не дочекалися весни на Батьківщині і вирію так довго? Це – наша родина українська, розкидана по америках, бразиліях, бельгіях... Та хіба всі притулки перелічити?

         Пригорнімося до нашого брата – українця, якого доля закинула у далекі світи. Наша Єдина праматір – Україна, а ми всі – її діти. Різні, як у кожній родині. Близькі і далекі.

Пояснюємо значення слова

“діаспора” – розсіяння по різних країнах народу, вигнаного завойовниками за межі батьківщини.

Українська діаспора

Східна (понад 7 млн. українців)

Росія – Дон, Кубань, Воронеж, Бєлгород, Саратов, Самара, Курськ.

Сибір, Далекий Схід.

Казахстан, Білорусь.

Прибалтика, Молдова.

Західна (4 млн. українців)

Польща, Румунія, Чехія, Словаччина, Північна і Південна Америка (Канада, США, Бразилія, Аргентина), Австралія.

         Учні позначають на карті прапорцями українську діаспору

Учитель. Назвати письменників української діаспори.

- Це Богдан Лепкий, Олександр Олесь, Євген Маланюк, Юрій Клен, Улас Самчук, Іван Багряний.

Учитель. Розповісти про історію створення поезії “Видиш, брате мій” Богдана Лепкого.

Учень. Стояла пізня осінь 1912 року. По вулицях Кракова до вокзалу йшов зажурений поет, професор Краківського університету. То був Богдан Лепкий. Він повертався з театру. А у надвечірньому небі журливо курликали журавлі, покидаючи рідний край. Їх пронизливе курликання зливалося з болючим лементом на вокзалі галицьких і буковинських емігрантів, які відправлялися на чужину. У серці поета, чуйного до народного горя, народжувались зворушливі слова про знедолених журавлів – емігрантів.

         Так був написаний вірш “Видиш, брате мій”, який 13 жовтня 1912 р. надрукував львівський літературно-мистецький тижневик “Неділя” за підписом “Нестор” (літературний псевдонім Богдана Лепкого). Цей вірш скоро став народною піснею, мелодію до якої написав брат поета Левко Лепкий, а український композитор Філарет Колеса розклав цю мелодію на чотири голоси. Через кілька років музику до неї написав Кирило Стеценко, і в цьому варіанті вона живе вже три чверті віку як реквієм масової еміграції польських, галицьких і буковинських трударів за океан у пошуках кращої долі. Прекрасно її виконували Іван Козловський, Борис Гиря, Дмитро Гнатюк, Микола Кондратюк. Пісня більш відома у варіанті “Чуєш, брате мій”, де зоровий образ (“Видиш, брате мій”) змінений на емоційно-внутрішній, слуховий.

         У пісні просто і щиро виражене святе почуття любові до рідного краю і туга за його втратою. Скільки в ній тяжкої муки, невимовного болю! Це біль і туга тих, хто втрачає найдорожче в своєму житті – батьківщину.

         Учень виразно читає поезію Богдана Лепкого “Видиш, брате мій”

Учитель. Серед письменників української діаспори почесне місце належить Олександру Олесю. Навіть у трагічні десятиліття сталінщини в народі не забували його творчість, хоча майже 30 років (з 1930 по 1960 рр.) вірші Олександра Олеся не друкувалися в нашій країні. Чому так сталося? Чим завинив майстер перед своїм народом? Перед народом нічим він не завинив, народ його не карав осудом, не обійшов забуття. Намагався покарати О. Олеся сталінізм, відлучаючи його творчість від історії української літератури, вилучаючи із бібліотек його книги і забороняючи їх друк.

         Сьогодні ім’я Олександра Олеся заслужено повернуто в українську літературу.

Знайомство з біографією та творчим доробком поета шляхом обміну цікавими повідомленнями, які учні, працюючи у творчих групах, підготували до уроку.

 

1 група розповідає про дитячі роки О. Олеся

         Олександр Олесь (літературний псевдонім О.І. Кандиби) народився 1878 року в містечку Білопілля (давня назва – Крига) на Сумщині. Батьківський рід походив з чумаків, а материн – з кріпаків. Дід майбутнього поета Федір Кандиба торгував рибою, а батько Іван Федорович працював на рибних промислах в Астрахані, де й втопився у Волзі. Тоді Олександру, найстаршому з дітей, виповнилось 11 років. Мати Олександра Василівна згадувала, як вона “залишилась одна з трьома дітьми і трьома карбованцями в кишені”. Ця проста жінка навчила свого Сашка в чотири роки читати, згодом прищепила любов до поезії Т. Шевченка, до “Кобзаря”, якого він ще малим “майже знав напам’ять і співав”. Серед краси природи, серед працьовитих і співучих земляків минало його дитинство. У рідному містечку він навчався спочатку в початковій школі, потім – у двокласному училищі. Проте найкращими спогадами юнацьких років було перебування Олександра в “рідному селі”. Верхосулля Лебединського повіту, що розташувалось за 30 км від Білопілля. Сюди він приїздив до тринадцяти років щоліта разом із своїми сестрами Галею та Марусею до батька їхньої матері – діда Василя Пархомовича Грищенка.

         Дідусь переповідав онуку легенди, казки, наспівував пісні, прищеплював Сашкові почуття щирості й доброти, людяності й справедливості, на які й сам був багатий.

         Краєвиди шовкового степу, загадкові старі могили, шум трави й колосся жита, спів жайворонків зародили в хлопчині поетичне чуття і натхнення, вимережилися весною дев’ятилітнім Сашком рядками першого вірша російською мовою. Жартуючи, він порівнював себе з “жовтодзьобим голубом”, який тільки-но починає цвірінькати. Отак і йому хотілось виспіватись з “приводу того, що діється, бачиться й чується на білому світі”. І коли сестри запитували, чию пісню він так виводить у саду, відповідав, що її “ще ніхто не чув”, бо то власна. Сестри згадують і про подарований Олександрові зошит з гарною обкладинкою, куди він занотовував свої перші вірші. На жаль, його не вдалося розшукати, і дитячі спроби пера лишилися невідомими.

         Саме десь у цей період – читаємо у вірші “В дитинстві ще...” – з ним сталось те, що буває з жайворонком весною серед степу.

         Учениця виразно читає поезію “В дитинстві ще...”

 

2 група підготувала повідомлення на тему: “Олександр Олесь і Дергачівщина”

         Олександр Олесь п’ятнадцятирічним юнаком вирушив з дому. Він вступає до Дергачівської хліборобської сільськогосподарської школи, що розміщувалась там, де нині базується зооветеринарний інститут. Звичайно, Олександр мріяв і про гімназію, та в матері не вистачало на навчання коштів. Аби протриматися у цій безкоштовній школі, учень Кандиба мусив займатись репетиторством, даючи селянському хлопцеві уроки з арифметики. Бувало, що, замість математичного розв’язування, Олександр учив його складати вірші.

         У стінах Дергачівської хліборобської школи сімнадцятирічний Олександр починає друкувати свої вірші, писані російською та українською мовами, в рукописному журналі “Калита”, який він виписував з відомим у майбутньому письменником Костянтином Треньовим. Сам Олесь навіть не сподівався, що у вирі життєвих і воєнних завірюх могли зберегтися ці його літературні твори, які він дарував вузькому колу своїх ровесників. На щастя, більшість із них дійшла до нас. В архіві поета зберігся товстий зошит, озаглавлений “Первые опыты”. У ньому міститься 50 віршів.

         Звичайно, молодий митець потребував поглибленої філологічної освіти, та, на жаль, вступити до університету після закінчення Хліборобської школи з другим розрядом не мав права. Віддаючись літературним заняттям, хапаючись за вивчення в стінах цієї школи слов’янських мов – болгарської, польської, сербської, молодий митець мало уваги приділяв фаховим дисциплінам. На досить короткий час Олесь стане вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, який довелося залишити через матеріальну скруту. Дорога далі приведе Олександра практикантом у маєток Харитоненка, що на Херсонщині.

         Вирішальним у творчій біографії Олександра Олеся був 1903 рік, коли йому пощастило стати студентом Харківського ветеринарного інституту і побувати на відкритті пам’ятника І.П. Котляревському. Прочитані Олесем вірші були тепло прийняті. Йому говорили, що закопувати в землю такий талант – просто великий гріх, і радили пересилати рукописи до якогось видавництва. Майбутній поет передав свої вірші до збірника “Багаття”, що виходив в Одесі.

 

3 група – повідомлення на тему: “Поетичний дарунок синові”

         У 1907 році у Олександра Олеся народився первісток – син Олег, якого Олександр Олесь назвав ласкаво і ніжно Лелекою. Називав так, очевидно, тому, що в цей час перебував у розлуці з сім’єю, навчався у Харківському ветеринарному інституті і чекав зустрічі із сином, як чекають діти ранньою весною лелек із вирію. А може, й тому, що виростав Олег струнким, енергійним та допитливим хлопчиком, який захоплювався синіми плесами озер і шовковими травами лугів, не раз тішив батьків своїми витівками:

                   Мій синочок – розбишака:

                   Чи то кіт, чи то собака, –

                   Він нічого не боїться –

                   Лізе биться.

         І хоч подібні подорожі стільчака нерідко закінчувалися сльозми і розчаруваннями, допитливість не покидала його.

         Дуже рано син взявся розв’язувати найпростіші арифметичні завдання, батько-поет радіє з цього в одному з віршів:

                   А мій Буба – чарівничка

                   Знає, скільки два та одиничка.

                   А іноді як піде,

                   То і три з одним складе.

         Олександр Олесь прагне полегшити своєму Олегові шлях до пізнання величного світу природи, оволодіння азбукою, а тому складає для нього алфавіт віршами. Кожна літера в цій абетці означає то травину, то пташину... Всі вони легко запам’ятовуються, розширюють кругозір та уяву дитини.

      Учениця виразно читає поезію “Алфавіт віршами, написаними для сина”

         Інсценізація поезії “Бджола і зозуля”

 

4 група – повідомлення про еміграцію О. Олеся

         У лютому 1919 року О. Олесь виїздить до Будапешта. Не сподівався, що це назавжди. У Києві лишилась дружина з сином, за якими сумує. У тяжкі 1919-1922 роки Олесь разом з іншими земляками збирає кошти на допомогу голодуючим України...

         Вражає те, що Олександр Олесь чи не один з перших в Українській літературі заговорив про сваволю, репресії і порушення законності з боку насильницького сталінського режиму. Жив Україною, марив рідною землею, до останніх днів вважав себе її сином, сподівався на повернення. Але за таких обставин на Батьківщині наважитись їхати в рідний край не міг...

         Перебуваючи в еміграції, Олександр Іванович з сім’єю, яка приїхала до нього в 1923 році, проживав у різних містах Західної Європи.

         Помер 22 липня 1944 року у Празі, похований на Ольшанському цвинтарі.

 

5 група – повідомлення про поетичний доробок О. Олеся

         Чимала спадщина О. Олеся. Перша збірка поезій, що вийшла 1907 р. у Петербурзі, “З журбою обнялась” набула величезної популярності. Потім одна за одною виходять збірки: “Поезії. Книга ІІ” (1909 р.), “Поезії. Книга ІІІ” (1911 р.), “Драматичні етюди. Книга IV” (1914 р.), “Поезії. Книга V” (1917 р.), “Поезії. Книга VІ” (1919 р.). В еміграції видав збірки поезій “Чужиною”, “Перезва”, “Кому повім печаль мою”, “Княжі часи”. В них переважають настрої самотності і приреченості, туги за Батьківщиною.

         Високо оцінена творча спадщина О. Олеся Іваном Франком, який писав: “Весною дише від сих віршів. Виступає молода сила, в якій уже тепер можна повітати майстра віршової форми і легких граціозних пісень. Майже кожний його віршик так і проситься на ноти, має в собі мелодію”.

Учні читають напам’ять поезії О. Олеся (самостійно підібрані до уроку)

Учитель. О. Олесь, складаючи свої вірші-пісні, прагнув виграти їх на музичних інструментах – арфі, лірі, кобзі, які були у великій злагоді з його музою. Саме музика, вважав він, може найтонше передати стан душі, боротьбу й суперечку людських почуттів.

         Через те й поезія Олеся, сповнена загадкових ритмів, мелодій, тонів і справді моцартівської легкості, стала невичерпним джерелом для композиторів. Сьогодні ми можемо назвати понад 80 відомих композиторів, а серед них – і російські, і білоруські, і французькі, і чеські, які клали Олесеві рядки на музику, створивши більше двох сотень музичних творів різних жанрів. Це солоспіви, хори, мелодекламації, опери, музика до вистав, пісні для дітей. Талановиті українські композитори М. Лисенко, Я. Степовий, К. Стеценко, С. Людкевич, А. Косанатольський щедро прилучалися до музичної інтерпретації чистої, дзвінкової криниці його слова.

         Чарами слова й музики торкаються найпотаємніших людських струн популярні пісні на його слова: “Айстри”, “Літньої ночі”, “Ой чого ти, тополенька, не цвітеш...”, “Любов”.

         Ми вже знаємо, що слова безсмертного, пристрасно-ніжного романсу “Чари ночі” (“Сміються, плачуть солов’ї”), в якому звучить гімн життю, весні, коханню, яке оновлює й підносить душу людини – не просто “народні”, як іноді оголошують зі сцен чи естрад, а належить одному з талановитих представників українського народу – поетові Олександру Олесю.

Всі разом співаємо “Чари ночі”

 

IV. Підведення підсумків уроку.

V. Домашнє завдання. Вивчити одну із поезій О.Олеся напам’ять; написати творчу роботу «Місце О. Олеся в українській діаспорі».